Мрії 68-го відродилися у Червоному корпусі

теґи: Бертолуччі, КНУ міені Тараса Шевченка, Мрійники, Червоний корпус, кіно, кінокласика, кіноклуб, кінорецензія

Afisha_Mechtateli_228 жовтня відбулася неординарна подія для культурного життя Київського національного університету імені Тараса Шевченка та студентської тусовки загалом – було презентовано новий кіноклуб. Клуб отримав назву «26 кадр», діятиме по середам у Червоному корпусі КНУ, а організували його Наукове товариство студентів та аспірантів і Студентська профспілка «Пряма дія».
Соціально-протестна діяльність останньої організації наклала свою специфіку на тематику пропонованих глядачам фільмів – переважно в «Червоній хаті» «крутитимуть» гостросоціальне кіно. Відбуватиметься це не задля розваги, а, як висловився співорганізатор кіноклубу Андрій Мовчан, задля активізації думки глядачів шляхом дискусій після кожного кінопоказу.
Першим продемонстрованим кіно стали «Мрійники» Бернардо Бертолуччі 2003 року, презентовані свого часу на Каннському кінофестивалі. Фільм отримав найсуворіший цензурний рейтинг у США – NC-17 – через натуралістичні сцени статевих актів та оголеної натури, але це не заважає йому мати статус беззаперечного шедевру світового кіно.
Фільм ностальгійний та викликає бажання дивитися подібне кіно ще і ще. Як влучно висловилася після перегляду глядачка на  ім’я Крістін, фільм став «освідченням Бертолуччі в любові до старого кіно». Текстура стрічки надзвичайно продумана: режисер цитує своїх попередників, порівнює зняте ним із тим, що було створене в славетні 50-ті та раніше. МрійникиБезліч кіноцитат органічно вплітаються в сюжетну канву, суть якої полягає в тому, що десь посеред Парижа живуть брат та сестра, що виросли в буржуазній сім’ї середньої заможності. Вони зустрічають хлопця-студента зі Сполучених штатів на ім’я Мет’ю, відразу знаходять спільну мову, запрошують пожити комуною у себе вдома… Далі починається історія «перевиховання» пуританського хлопця із Сіетла, під час якої той стає частиною закоханого один в одного тріо.
Бертолуччі ясно показав, що плювати він хотів на кіностандарти та кінотабу. Сценки з оголеними геніталіями, які деякі глядачі Кіноклубу на обговоренні стрічки назвали порнографічними, мало спільного мають з безчуттєвим порно – скоріше режисер точно передав життя без прикрас. Мабуть, настає у кожного творця момент, коли дотримуватися заборони на теми статевих зносин, менструації та усього, що «нижче пояса», набридає.
Бертолуччі буквально з любов’ю знімає кожен кадр зі своїми героями: тендітна оголена Ізабель, схожий за типажем на Ді Капріо Мет’ю – ще зовсім хлопчисько, Тео, що грає зі своєю сестрою в часом жорстокі ігри… Кожен кадр продуманий, манера зйомки – цілком у дусі часу (епоха кліпової нарізки далася взнаки). Між тим сам антураж, в яком живуть герої, нагадує кінокласику на зразок «Вірьовки» («The rope») Альфреда Хічкока. Та ж сама старосвітська квартира, майже ті ж самі часи…Глядачі
Вражають довколополітичні цитати в картині: Тео, що читає книжечки Мао, мріє про комунізм і живе при цьому за батьківський рахунок, Мет’ю, що закликає до ненасильства під час демонстрації, що от-от перетвориться на побоїще… Лише Ізабель відверто грає в політику, наприклад, у сцені, де дівчина нібито приковує себе до воріт. Молоді люди не бачать у повному масштабі те, що діється довкола: страйки, багатотисячні демонстрації, бійки на барикадах. Барикади – це лише милий екстремальний фон для зовсім іншої історії. Історії клінічного психіатричного випадку, що мав би стати винятком, але переріс завдяки роману Gilbert Adair «Святі цнотливі» та фільму Бертолуччі у символ цілого покоління.  
Фільм лишається актуальним для усіх, хто цікавиться тим, як відбуваються революції та псевдореволюції – спочатку в свідомості, а потім у матеріальному світі. Дає зрозуміти, що межі дозволеного суспільством насправді крихкі. Але рано чи пізно наступає момент, коли треба платити за те, щоб продовжувати радісне заперечення табу. Так, їх зняти легко… Але що лишиться потім?
Власне, ми живемо у світі, яким керує покоління, що пройшло через той самий 68-й. Змінилося вже декілька поколінь, що звикли до зламу стереотипів, але соціальна система, що породила ці стереотипи та сама ж їх подолала, існує досі. Чи є альтернатива їй – відповідатимуть вже нові, вирослі на початку 2000-х Мрійники.

P.S. Вхід до Кіноклубу КНУ безкоштовний, діятиме він щосереди з моменту припинення тритижневого карантину, оголошеного 30 жовтня. Наступним анонсованим для показу кіно стала стрічка "Пил", знята російським творчим об'єднанням «СВОИ2000» в 2001 році.